Замкнулося коло. Загинула осінь. У циклу відмовили збої.
Земля покривається ковдрою вперше за рік із надбавкою тижнів -
Вона вгамувала нестерпний, паскудний, сухий і принизливий голод.
Останнє коріння клінічної смерті пір року спочило у ніші.
Молочного кольору ніч освітила шляхи до відродження звичаїв,
Завіси снігів оживили надію, яка ледь не вмерла в калюжах,
Зима, побудивши хурделицю і морози, знову скликала віче,
А військо сніжин вперше масово йшло під знаменами білого дуче*.
В ту мить пролітали роки, не бажали спинятися переді мною.
В них часто гуляла зима - і така ж білосніжна, сліпуча, холодна.
Мене огортав певний сум, що міняв свої карти у сварці із болем -
В той час я не знав про богів, а тим паче - наявність зимового бога.
Я вірив в пришестя зими, хоч і ледве не втратив надію на неї,
Ходивши до краю міських забудов, уявлявши, що це - кінець світу.
Я вірив, що та зима - близько, бо вже посилала сигнали із неба,
Та кожен світанок продовжував кому для осені з різними видами.
Останні багнюка та крихти ховались під шар життєдайного снігу,
Обравши стандарти природи, а не роль опори в чужих повноваженнях.
Зима півпори не будилась із сну, хоч зробила нас знов молодими.
Допоки не збився той цикл, відчиниш ворота, ледь спершись на важіль?
xvii.i.mmxviii
