Ми крутились на стільки стрілок,
Що була аж пуста казна.
Під собою вже сотні гілок
Ми пиляємо допізна.
Ми хотіли вершки лиш зразу,
Без пожертви і поту рік.
Ми носили в собі заразу,
Не декаду, а цілий вік.
Ми були вже смертельно хворі,
Свою мову здавали в ясу.
У маленькій сирій коморі
Лиш окремі вбачали красу.
А коли найніжніший пагін
Зворушив українську ріллю,
Все стоптав нам якийсь корчагін,
Що і слова не відав "люблю".
Нас крутили на стільки стрілок,
Що забули про борозну.
Україна - це не присілок:
Ви державу збудили грізну!
