Промокла від дощу уся земля
і ми босоніж на траві стояли.
Негода насувалася здаля,
а обрій неба блискавки краяли.
Розлуки час.
Солоні ріки сліз несуть густу печаль.
Сумує на узліссі східний граб.
Життя знесилено закручує спіраль,
бездумно вибравши не той масштаб.
Запал погас.
Гортає вітер недотріпані сторінки
старої книги , стерлися не сказані слова.
У голові тримаєш образ українки.
Серед діброви заховалась мавка лісова.
Нема більш нас.
