Своє (Сонет) Коли останки лицарів своїх, Вкраїно, ти збереш під отче небо, аби повіки не було потреби на відстані вшановувати їх? Їм також стане вищою з утіх відчутися нарешті вдома в себе, пірнувши в знані глинозем та щебінь, де рідна мова і дитячий сміх. Своє на те й своє, а не чуже, що все воно із ранніх років знане, безмірно дороге, таке кохане, гуде, лящить, витьохкує, ірже. Це душу й вічний дух приємно ранить на Батьківщині чи за рубежем. ––––––––––––– © Анатолій Загравенко.
ID: 762352 Рубрика: Поезія, Громадянська лірика дата надходження: 26.11.2017 09:36:24 © дата внесення змiн: 26.11.2017 09:36:24 автор: Анатолій Загравенко
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie