Білими іклами в чорному-чорному
Мороці блискавки, в мить неповторну цю
Тріщини сполохом ширяться колом, мов
В озеро каменем. Спінилась в скронях кров.
Бризки червоними плямами золотом
Перед очами засяяли. Холодом,
Шкіру покривши слідами-мурахами,
Шириться ніч горобиная страхами,
Шириться, жадібно сходячи слиною,
Покручем вовчим безжально за спиною.
Тільки не виє лиш – сміхом заходиться,
Лунко регоче-гуркоче, й росходиться
Небо раз-по-раз, так ікла ті зихають.
Слиною бризка і тяжко віддихає.
Наче сти́ха. Тільки в скронях відлунює
Ніч горобина ця. Градини кулями…
