Листопаду остання пісня,
Слід зорі, що пронизує небо,
І падає вниз.
Не вистачить миті, щоб збулася доля.
Падає, падає листя,
Мочить одвічний дощ
Хутро його, кошеняти малого,
Що тихо скимить.
М'явкіт котиться геть,
Десь попід землю.
Згублені, скулені дні.
Ще трішки боротися їм
Із зимою прийдешньою,
Білим холодним оком місяця.
Погляд його крізь небо сталеве -
Лезо гостре, що гасить пожежі
В найглибших глибинах Всесвіту.
Припиняються битви, що не мають кінця,
А далі морозом укриється час -
Завмерлий крик.
О, як же кричить безмовно,
Гучніше аніж можливо.
Крик безупинний, бо не зупинений,
Тільки застиг надовго.
Надто довго.
