Так давно усе це було,
Вони зустрічались
Скільки часу промайнуло,
Коли закохались.
Та забрали його в військо
На війну прокляту,
І ніхто не знає де він
І де його хата.
Пішов хлопець в той Афган
В гори воювати,
Тепер мусить дівчинонька
На нього чекати.
Постоїть в зелен садочку
Вітерець стихає,
Вже на небі останняя
Зірочка згасає.
Боже,боже,яка доля
Щастя де ж моє поділось
І в той вечір з того горя,
Вже нічого не хотілось.
Моє серце заплакало
Душа заболіла,
Моє тіло затремтіло
Я уся горіла.
Воліла ня смерть взяти
Не хочеться жити,
Мамо,мамо,вийди з хати
Як це уявити.
Нічка ота довга була
В сльозах я купалась,
Страшно мені тоді було
Але я не здалась.
Подув вітер у віконце
Зірочка згасає,
Скоро зійде в небі сонце
Надворі світає.
Промайнула ота нічка
Друга наступила
На столі горіла свічка
Плакала там мила.
На коліна вона стала
Бо бога просила,
Знала бідна,як кохала
Знала,як любила.
Спаси,мене,боже мій,
Тебе дуже прошу
Поверни мені те сонце,
Бо більше не можу.
Одному тобі,я вірю
Молитися буду
Не втрачаю я надію,
його не забуду.
Бідна вона,допросилась
У Господа Бога,
Бо в цей вечір їй приснилось,
Що прийде Микола.
Сниться їй,що у кайданах
На довго закутий,
Каже їй у сні-кохана
Вернуся,хоч скутий.
Боже мій,як важко жити
На білому світі
Скільки можна так тужити?
Що робиться в світі?
Так сиділа,та крихітка
Десять років дома,
Вже померла її тітка
Померла і мама.
Залишилась сиротою
Бідна та дівчина,
Жила там сама собою
А в душі любила.
Йшли роки,минали дні
Ночі наступали,
Вже кущики у саду
Бруньки розпускали.
Довжелезні були ночі
Як їх перебути?
Очі плакали дівочі
Не могли забути.
Була сильна тишина
Сова полетіла,
Десь далеко дітвора
Собі гомоніла.
А під ранок,як світало
Півень обізвався,
Десь зозуля закувала
Сад той розростався.
Зійшло в небі ясне сонце
Місяць зник у висоті,
Пробивають у віконце
Ясні промені оті.
І все ж таки вона бідна
Совість не згубила,
За це її рано-вранці
Сонце засвітило.
У п"ятницю гарна звістка
Прийшла до дівчини,
Почтальонша прийшла з міста
До її хатини.
Зустрічай з тобою буду!
В телеграмі пише,
Бо люблю і не забуду
Тебе не залишу.
Яка втіха тоді була
Як вона кричала,
Таки допросилась бога
Хоч довго чекала.
Дочекалася бідненька
Милого хлопчину,
І прийняла вже зраненька
У свою хатину.
Голова його боліла
Ногу відорвало,
Дівчинонька вся тремтіла
Душу розривало.
Любить вона його бідна
Цілує без тями,
Не поступить вона підло
Так,як війна з нами.
Вже пройшло чотири роки
Дитину нажили,
Та ще більше одне одного
Вони полюбили.
Тепер сонечко оте
Разом зустрічають,
Бачать,як бузок цвіте
Як зорі згасають.
Разом бачать,як дерева
Листя розпускають,
Чують вони,як з далека
Голоси лунають.
Як вони тепер живуть
Бо вона чекала,
Просять неньку-Україну,
Щоб про нас всіх дбала.
ID:
758121
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 31.10.2017 18:44:49
© дата внесення змiн: 31.10.2017 18:44:49
автор: Володимир Олійник
Вкажіть причину вашої скарги
|
