Роки́, мов ве́рби, хиляться додолу,
Поза́ду губиться блакитно-біла путь,
Там гладіолуси пахкі́ несу я в школу,
Що біля хати нашої ростуть.
Здається, був букет мене завбільшки,
І вабив світ дорослих таємниць,
Як добре йти так просто в школу пішки!
Вглядатись в риси незнайомих лиць.
Як було добре! Як було безпечно!
І очі вчительки старої ледь вогкі,
І нескінче́нний день, і все доречно,
І гладіолуси в моїх руках пахкі́!
