Розбиваються груші,
колеться серпень стернею померлих ланів,
вечори дихають багаттями пришвидшуючи осінь…
Ліси могутньо тримають небо просіле,
а ти лишаєшся в очах моїх
і серці…
Все не просто,
але щиро і відверто…
Ступає час забитими ногами,
він йде не помічаючи каміння,
для нього ями то не ями,
я і ти - не ми…
Проростають насінням
думки
й слова, що ми лишили
один в одному…
Пробач за все…
Втрачаю крила,
вітер дме
й мене
до тебе не пускає,
і груші розбиваються…
Та я до тебе, чуєш, я до тебе…
Я тебе…
