Скам'яніле обличчя завмерло від подиву,
Дивних істин танок став у ряд.
Я не можу спокійно триматись у натовпі,
Де люд за наказом прямує назад
Все обличчя солоне, на мармурі сльози,
Але вираз незмінно мовчить.
Він застиг назавжди на честь передозу
Цим оточенням кволих калік.
Вириває з грудей щось м'яке кожум'яка
Кривава реальність у нас.
Скоро кожен, кому не байдуже слово “завтра”
Стане мармуром без всіляких прикрас.
Купа цвілі повіки покрила весною,
Гомін в грудях стихає поки,
Ну а сіль на обличчі слугує герою
Сигналом про смерть душі.
