Колишньої легкості тілу не знати:
Все важче і важче із ліжка піднятись;
Все далі від серця життя насолода
І тіло важке, мов дубова колода;
І втома щодня вже нічим непоборна;
І думка про завтрашнє смутна та чорна;
І тільки в минуле летиш мов на крилах,
Бо там твоя молодість казкою жила.
Там безліч надій, як краплин в океані.
Там вірність і дружба, там пісня кохання,
І стогін лунав там від щастя та муки;
І ще так далеко до часу розлуки
На вічні віки з тим, з ким жив як з собою:
Без сумніву краплі, без гніву і болю.
Дороги там кличуть в незвідані далі.
Ми їхали, йшли, над тайгою літали,
По річках пливли, комарів годували,
Що важко жилося – не шкодували.
Нас віра вела в сонценосне майбутнє,
В наметах брезентових були присутні
І Муза поета, і ліра Орфея,
І Ероса дар під вінцем Гіменея.
Сьогоднішні дні наче буря над морем.
Наповнені вихором чорного горя.
Бо круки війни над землею кружляють,
Бо страшну поживу щодня вони мають.
І хоч старе серце дощенту недуже,
Та доля країни йому не байдужа,
Тому що народ мій, - Український, рідний,
На землях багатих безправний та бідний
Тоді як політики свято гуляють,
А люди, як можуть, то так виживають…
30.12.2015 8:00:26
