Місяць відкрив ворота,
Вночі виганяє з дому мене.
Озираюсь, мов кішка голодна,
На прямокутник коричневий своїх дверей.
Шлап-шлап – кажуть капці асфальту.
Шлап-шлап – кричать вони тихо серцю в упор!
Я запам’ятаю, не знаю, на скільки, цю дату,
Її занесу до архіву комор.
Ліхтар над пероном – мов місяць.
Так тьмяно й обмежено світло дає.
Вслухаюсь у темряву, як її місить
Заводу шуршання, сум’яття нічне.
Привіт, мій зі смугою друже!
Ану, що цікаве сьогодні в тобі?
В купе? З задоволенням! Хоч там і не дуже…
Вдивлятимусь в ніч, у вогні в далині?
Сріблястим обручем місяць
Світився у ночі темних косах.
І ось – я герой містерії місць,
Куди ще мене не приводив мій шлях.
Цей музики світ шалений…
Я в нім, мов на місяці – маленькім такім…
Здавалось. А насправді цей світ величенний
В порівнянні з місяцем тим обжитим моїм.
Хмари осінні закрили
Місяць осінній на вересня небі.
О, так несподівано блискавок жили
На місяць мене та й в нічну неба темінь…
І роздуми йшли про місяць –
Про той, що потрібен мені для натхнення,
А також про той, що на небі там висить,
Як обруч блискучий у косах чорненьких.
Вже місяць пройшов відтоді…
Місяць спокою мені все ніяк не вертав.
З місяцем ще одну ніч знов провів я холодну… і…
…Дякую, місяць, тобі за рядки на просторах листка.
2.11.15
