|
Літо таке жарке, аж пекельне,
Знизу всміхається небо пастельне,
що з нами буде, якщо ми знайдемось,
щоб не розходитися ніколи,
і щоб такі ж глибокі зорі, як раніше,
я тобі їх не залишу, цих спогадів,
просто так, начувайся,
навіть тишу чекатимеш,
бо я надто довго це в собі ховав,
аж виривається,
бо за запиленими буднями
ми вже і заходів не бачимо,
як до смерті у них ховатися,
як накручувати, зриватися
рідним в обличчя,
як валятися у підніжжя,
бути справжньою бідою,
як чудова передранкова кава-постріли,
як гарячі спраглі обійми-черги,
як утоплений в буденному божевіллі
шалений нічний драйв із надривом,
як вогонь, який я колись роздмухаю,
як ранок після бунтарської ночі утрачених,
як надія, яку не втратити до кінця,
як похилена шахівниця
із дивними та крутими, покрученими,
красивими і Бог знає якими фігурами,
та і грати все цікавіше.
До зустрічі.
ID:
608692
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.09.2015 00:22:00
© дата внесення змiн: 23.09.2015 00:22:00
автор: mr_saintspirit
Вкажіть причину вашої скарги
|
