Моя незграбна пам'ять пише телеграми,
питає: "Як там в тишині?
Що робить мама? Як там, взагалі?"
Не знаю, що відповісти...
Ну, ніби, все нормально,
мама має на роботу йти,
а взагалі... я забула про ті дні.
Про дні, коли була найщасливіша,
коли не знала слова \"самота\".
Моя ж ти дорога...
все стало набагато гірше,
а на душі у мене гіркота.
Я посміхаюсь, жартую з усіма,
вдаю, що в мене все прекрасно.
Навіщо? - не знаю я й сама,
гадала, що всі вогні уже погасли.
Ой, ні, нічого не забути...
ні втрат, ні те, що хтось,
колись пішов не вчасно,
що сталося, те й мало бути,
хто вже убитий - тому не треба гасло.
Я відокремлилась від всіх людей,
вони не зграбні та жорстокі,
вони в душі не мають, навіть, орхідей,
а я тримаю ціле поле найніжніших років.
