В ніч на Купала
квіти збирала
та все зітхала
не зна чого
Як сонце спало,
дівча гадало,
вінки сплітало
як вже могло
Дива чекала,
думки плекала,
до себе звала
й серця свого
Чогось лякалась
і завмирала
та виглядала
лише його
Вогонь палила
і воду лила
комусь молилась
щось берегло
Пошану древню
складала ревно
мабуть, напевно,
лиш для того,
Щоб щастя знати,
щиро кохати,
добра до хати
й більш нічого.
«Місяцю красний
ой світи ясно
щоб росло рясно
щоб все було!
Як зав’ю квіти
на многі літа,
здоров’я й світла
дай-но свого!
Світи завзято
веди до хати
аби вінчати
сужденого
Щоби кохати
й про нього дбати
веди до хати
хрещеного!»
В ніч на Івана,
Ой на Купала
вона гадала
та й на нього…
7.07.2015
