Медитація цінна сама по собі, -
нове місто в пустелі, на карті спокою,
чи на людному місці – заграда стіною,
чи поранене око, на тяжкім горбі.
Не савадхо-нірванова ціль на чолі,
а крупинками солі шляхи потаємні,
мозкозвихнуті істини, закутки темні
і упалі кашкети задертих голів.
Ціль ніщо, адже коло не має лиця,
а покинути коло – зганьбована шана.
Залишитись стороннім, чи впасти з дивана –
все одно недостойний кінець для митця.
На обочині шляху, що трапився нам,
забуваю ілюзій шматки кольорові,
ніби краплі невчасно упалої крові…
і лишаюсь під небом розораним сам.