http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57040-початок
Чулан із мишами не віщував нічого доброго, віник у кутку, яким бабуся обіцяла мізки прочистити за те що «дур на голову наволокла» теж…Спати там перехотілося відразу ж як стемніло і я попленталась до бабусі під бока.
Зранку мене осінило – таке часто буває , і будь що цей стан мені потрібно було комусь передати – головним передатчиком стала Олюнька !Осенніня заключалось у тому, що зараз середина серпня, а це - сезон грибів. Всі грибниці у найближчому лісі я знала ще з минулого літа – дід був заядлим грибником – точніше заядлим відлинювачем від поля! Отже , через годину ми з Олею стояли у повному обмундируванні – у неї кошик, у мене корзина для кропиви, ще пакет взяли(а може грибів багато буде!!!), знайшли якусь залізяку, щоб зрізати «шляпкастих і ногастих» і обов’язково сірники. Справа в тому, що вовки бояться вогню(це я знала з Книги Джунглів), так що , якщо якийсь захоче показати усмішку- зразу ж палимо вогнище. Питання як запалити його за декілька секунд не виникало зовсім, ми були розумні і всемогутні у своїх благородних поривах!
У лісі я орієнтувалась, як у рідному домі, а Оля дивилась на все це з упередженням і якоюсь тривогою – досвід збору грибів був у неї лише у відношенні поганок для гри «у магазин». Грибів знайшли, але не багато, трошки лисичок на галявинці і підберезник зі здоровенним слимаком. Якого я окремо поклала у кишеню , щоб зварити суп для кота! Потім ми зайшли у Старців рів! І ой-ой-ой! Стільки грибів водночас я не бачила навіть на Спасівському ярмарку! Тоді я ще не знала, що значить слово алчність, але вже чітко відчувала Що це! В хід йшло все. Олюня не знала, які гриби їстівні, які ні, та й я також , але створювала видимість розумної. Тому вирішили збирати все , що бачимо, а вдома розберемось…Втомились…Зате мурашиної кислоти поїли. Знаєте як смачно? Кладеш мокру соломинку у мурашник з червоними термітами , як трішки там полежить – обсмоктуєш її – оце ласощі! Це я зараз знаю, що з нею роблять мурахи, щоб кисленькою стала…А тоді….Ожина боляче обколола ноги - гриби-то в кущах були, але цілком задоволені поверталися додому .І тут…Спершу я почула гавкання Ольчиного Бошки- симпатична домашня шавка, дзявкотіння якої не можна було переплутати ні з чим іншим, трошки згодом крики – «Вольга-а-Вольга! Дєвки!». Потім ми інстинктивно і в один момент відчули з подружкою, як здригається земля - варіантів не було - бабина палка! Тобто, насправді моя бабуся Рембо не була, але від нервів здалось, що земля і справді виходить з-під ніг! І лише тоді зрозуміли, що вже майже ніч. Виходячи з дому , ми залишили лише записку на моєму заборі крейдою: «Бабушка Вера, ми улису будим дома ноччю».А Оля вдома сказала дідові щоб ставив каструлю на суп з грибами, дід пропустив це мимо вух, але склавши разом факти наші бабці здогадались де нас шукати.
Тож, коли нас побачили живими, і трохи обшарпаними ожиною, мабуть зраділи, але дуже вміло це приховали: « Всьо, збирайте речі і завтра ж до батьків у духоте на етажах своїх сидіти будете! Хай вони вас і воспитають!»- майже співали вони в один голос. «У всіх діти, як діти, а ці…»
«Діти, як діти» також не відпочивали – хтось із цих медових «дітей-як-дітей» підпалив сарай бабі Копишисі, так що наш маленьких грішок забувся, бо все село розмовляло про них. Причому ми таки знали, хто це зробив, але мовчали, як партизани. Це хлопці намагалися димовуху зробити, але щось не вийшло і вогонь поліз на сарай.
Хлопці з вулиці, які були за нашими мірками набагато старші, десь навчились робити «димовухи».Принцип простий - береться звичайна «неволяшка» , яких на той час було багато, розламується на частини, потім ці частини загортаються у папір, підпалюються, і їх з дерева кидають коровам , які повертаються додому, під ноги. Корови - в шоці, пастух – в ауті!.. А ще у пастухів були пуги – це така довжелезна мотузка, якою і поганяли тих самих корів, пастухи йшли позаду стада, пуга тягнулась на 5 метрів від пастуха і було вершиною насолоди наступити на неї і тікати!!!!!
Так ми і робили ввечері, але того вечора Ольця не вийшла. Піти з Настуською до неї додому після історії з грибами ми не ризикнули. У мене навіть з’явилось погане передчуття, що вона все-таки зварила суп з тим, що ми знайшли у лісі, і ми сиділи і філософствували, як погано вмирати молодим….
Назавтра цікавість повністю з’їла совість і ми вже в два голоси кричали біля червоних воріт «ОЛЬГА!ОЛЬГА», з такою силою, що сусідських кіт обідравши фарбу на заборі , чкурнув кудись у небуття бур’янів.
Тут вийшло Воно, заспане-заспане і трошечки схоже на нашу вчорашню подружку. Вона вся була червона… «Що таке?» - єдине , що змогла вичавити Настуська.. «Та…» - зам’ялась Оля .Потім вийшла її тітка і нам повідалась страшенна історія: Тоді якраз була акція від пива Чернігівське, що називалась «Я ЇДУ».Треба було знайти кришечку з таким надписом і іменем міста. Звичайно про кришечку «Я ЇДУ» всі тільки мріяли, хто мав їхати вже давно поїхав. Зате прикольно було збирати(у прямому розумінні цього слова, бо пива ми не пили, а кришечки або знаходили, або відбирали у знайомих)фішки з надписами міст! «Я- Мадрид», «А я – Мілан»- кричали ми, хоч навіть не здогадувались, що вони собою являють.
У Олі був старший брат, який також купував це пиво…Так от , сидить він на призьбі, теплим літнім вечором і потихеньку попиває – відкрив кришечку – побачив надпис і кинув у малинник! Поруч - обколота ожиною Оля, що навіть покупатися не може, бо все тіло свербить і щемить, картоплю перебирає. Справа в тому, що Оля була взагалі здвинута на цих кришечках, і завжди шукала Лос- Анджелес ( дуже їй назва подобалась, а така кришечка лише у Женьки була).І от вона запитує його – «А що там було, не Лос-Анджелес часом?» А він так вальяжно : «Та ні, якесь «Я ЇДУ!».Треба було бачити , як Ольга заскочила у малинник! Не почуваючи ні болю від колючок, ні жалості до півня, в якого щойно кинула картоплину, вона почала шукати цю жаданнну кришечку. Брат кинувся за нею – ледь відтягнув, але в неї в руці вже була завітна жерстяна фішка , на який маленьким чорним шрифтом написано «Мадрид».Жарт не вийшов!
Мі вирішили йому будь-що відомстити, тому сиділи втрьох на ганку, вимальованому блакитною фарбою,що порепалась від спеки; їли немитий білий налив разом з бджолами, навіть не думаючи про бактерії і віруси; дивились на відображення сонця у відрі, що також було чимось схоже на яблуко і придумували план помсти…
.ua/getpoem.php?id=57040 -початок
ID:
57635
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 04.02.2008 23:02:40
© дата внесення змiн: 04.02.2008 23:02:40
автор: Алена Росицки
Вкажіть причину вашої скарги
|
