Не сади у мені ці розсадники своїх ілюзій.
Не зав’язуй у вузол й без того заплутаний світ.
Не утримуй свій голос у жалібній кволій напрузі.
Не здіймай своє сонце над нами в туманний зеніт.
Не кажи мені вкотре, не хочу я твоїх повторень,
Не вливай в мої вуха патоку медових “пробач”.
Я занадто готова до сотні твоїх перетворень,
Я з півтону ловитиму кожну з твоїх передач.
Не обманюй себе, я тебе передбачу на милю,
І на цю послідовність тортур я не пі́ду тепер.
Я не раз обпеклася і більше тобі не повірю,
Не опинюсь в полоні нещадних твоїх ефемер.
Моя чаша терпіння для тебе закрита наразі,
Ти бездумно й байдужо давно перескочив ліміт.
Я себе зупинила в стабільній, стійкій рівновазі,
Ну а ти зараз десь в невагомості моїх орбіт.
Не старайся намарно, бо більше немає резону.
Ти проґавив мене в беззмістовній своїй боротьбі.
Я просила, не смій, бо я зрештою все ж охолону.
Що ж, милуйся, чужинцю. Я більш не належу тобі.
18.03.2015 р.
