Насувались в яснім небі темні, темні хмари,
А в промінні сонячному пташечка співала
Про любов до сонця,
Про журбу свою невтішну,
Розливала небом голосливу пісню.
Лине тая пісня полем, полем чистим,
Ллється у віконце зболеним намистом,
До дівча сумного,
До сердечка юного,
Припадає звуками щебету понурого.
На війну поїхав хлопець рано, рано вранці,
А дівчині він залишив зболене чекання,
До свого повернення,
До свого приїзду,
Коси нареченої обв‘язав він ниттю.
Заплелась та ниточка в чорні, чорні коси,
Обв‘язалось серденько у самотні ночі,
У чеканні гідному,
У терпінні вірному,
Заклялася дівчина парубку красивому.
Пташка в синім небі дзвінко тьохкає,
А дівчина серденьком гіркі сльози ллє.
Де ти мій коханий,
Де ти дорогий,
Повернись скоріше, повернись живий.
