Тихо бродить осінь в пошуках зими.
Затуманить небо.
Защебече пташка в далині.
Заморозить землю першим морозцем.
Заклокоче трунок у душі
від згаданок та сурми,
від закрайного далеччя,
що бентежить і щемить в душі.
Що багато наших на війні-
у болоті, холоді та скруті.
Що хлопята молоді
поскладали голови свої-
за звитя́г душевний,
за незрозумілий мир,
за країну-неньку,
за квітучу вись.
Щемить та біль,
що будоражить кров живих.
Живих, яких не зможуть подолати
нападки злійшого вражини.
Люблю тебе, Вкраїна мила.
Люблю синів твоїх , піднявших небеса.
Люблю синів твоїх, залишивших цю грішну землю.
Люблю світанок і зорю.
Люблю ісконно українське-
тризуб і герб,
блакитно-жовтий прапорець,
що майорить в руках малечі,
уквітчені любов'ю сорочки,
прикрашені зіллям хати.
Люблю ту річку ,що зливається із морем,
той степ - що неосяжний край,
ту землю , що зоветься наша,
ту скелю, що зоветься Кармеля,
те сонце , що зоветься вічно- теплом, спочинком
і моря- безмежнії моря,
і Чорне , і Азовське -в яких блакитно-жовті небеса !
Земля моя - ти ненько Україно -
Тримайсь й підтримай рід своїх солдат
у бій пішовших з Божої то ласки,
вернувших втрачене буття.
Люблю тебе, народе мій !
Дороги в небуття для тебе всі закриють.
Яскраве світло шлях тобі відкриє -
незайманій,цнотливій і співучій
твоїй й моїй - ріднесенькій землі !
Людмила Яблонська.
17.10.2014р.
