Слова, музика, запис, виконання - Микола Шевченко
Любов дніпрянки*
У давнину колись жила вродлива дівка -
струнка й весела наддніпряночка Марійка.
І сохли хлопці, а вона всім відмовляла.
Та ось помітили в селі, старі й малі -
красуня щось засумувала.
Відщебетала птаха, мальва відцвіла...
Що ж сталося - гадало пів-села...
Змарніла враз - не їла, не пила -
як з Хортиці на човні приплила.
Оту ми з вами відгадаєм таємницю:
зустрівся хлопець там - рибалка білолиций.
Відчула погляд - і віночок випав з рук
А він подав, вона ж питає боязко:
- "А як тебе зовуть?
А ти ж ім`я моє, козаче, не питай,
Ану-ж-бо сам його хутчіше відгадай!"
І другий раз і третій раз вона пита...
А він всміхається... і не відповіда...
На острів стала припливать вона частенько.
Ступа на берег - та вискакує серденько.
Сама вдає, що трави з квітами збирає.
А що поробиш - крадькома,
отого хлопця виглядає.
А він ніяково постоїть оддалік...
- Та годі, бачу я сама - ти не з базік!
Скажи що небудь, каменюкою не стій...
І вдарив блискавкою здогад - він німий!..
...Одного разу ось Марійка підпливає
та пісні все собі журливої співає...
Враз бистрина несе її човна на скелю,
переверта й жбурляє дівчину
у водяну купелю...
А він те вгледів - свої сіті віджбурнув,
За нею щукою він у глибінь пірнув.
Її на берег виніс, на траву поклав.
"Вставай Марічко!" - раптом гучно заволав...
... Відрились очі... і Марійка посміхнулась:
-А чи ж оте мені, сердешній, не почулось?
А він зрадів - для неї щастя-пісню заспівав -
що аж Дніпрові води сиві,
неабияк здивував!
Та обнялись, у парі берегом пішли,
затим побралися і в щасті довго-довго прожили...
І каже нам оця легеда - щира, древня і проста:
зникає у любові
навіть німота!..
*за мотивами древньої української
легенди наддніпрянщини.
10 грудня 2014
Нижче приводжу посилання на сайт, де розміщено оцю легенду (а також багато інших!):
http://www.ukrlegenda.org/savur-mohyla_01/48_ljubov_dniprjanky.php