НЕБЕСНЫЙ ЭКИПАЖ
пишет друг: "В последние часы обороны Саур Могилы"
от колорадов мне суждено было стать свидетелем боя
последнего нашего танка против десятков русских машин.
На саур-могиле было два наших танка "Оплот".
Первый погиб после массированного налета русских Ту-95,
когда "оплот" поосто засыпали бомбами, а он, стоя
в пылающем огне, задрал ствол и палил, палил, палил
по русским самолетам. Позже местные жители рассказали,
что нашли несколько обломков самолетов со звездами.
Видно, рассыпались еще в воздухе.
А второй.. в последний день обороны на нас пошло около
пятидесяти машин противника. Самые современнве
русские Т-90.
Шли валом, пятерками. Расстреливая нас. А у нас на горе
стоял наш родной "Оплот". Пользуясь высотой он
уничтожал русские танки.
Затем командир выскочил. Подбежал к передовой и
долго выискивал командирский танк русской армады.
Обнаружив главаря с красной звездой на башне,
командир передал мне фотографию любимой
девушки и сказал, что снарядов больше нет.
Улыбнулся,
заскочил на броню и скрылся в танке. После чего,
наши герои
подняли над танком флаг и, разметав укрепления, понеслись
на таран. Конечно, по несущемуся в огне и взрывах "оплоту"
били и танки, и пушки, и грады. Но он несся, обьятый
пламенем
с горы и никто, ничто не могло остановить удара нашей
булавы. Последнее, что я видел перед тем, как потерять сознание
от взрыва русской торпеды - это то, как от очередного десятка
попаданий
ему оторвало башню, порвало гусеницы, без которых он несся
уже как ракета, как легендарная Т34 под прохоровкой, объятый пламенем,
врезался в командирский танк врага!
И до последнего мгновения из сорванной башни, из этого ада, мы слышали,
как наш Небесный Экипаж пел "Душу й тіло ми положим за нашу свободу.."
Так не стало героев Небесного Экипажа.
Знайте их имега и назовите детей в честь героев:
Мыкола Степанчук, Иван Приходько и Рафик Невиноват.
Тут боротьба іде за місце в списках,
Знов гупають себе натхненно в груди,
Зривають голоси в фальцетних писках
Минулі і теперешні Іуди.
Якраз такі і обпечуть цілунком
Неголену щоку того танкіста,
Що гімн співав на полі бою лунко,
Що не утік з дорученого місця.
Чи їх гризе, хоча б колись, сумління?..
Чи совість їм ставала на заваді?..
Їх клястимуть прийдешні покоління,
Та зараз добре їм, вони і раді...
Поки дармоїди пригрівають собі м'які крісла на керівних посадах, виступають на камеру і піарять себе, ось такі мужні хлопці кидаються у запеклий бій з ворогом, не у всіх залишається шанс вижити... Одразу видно, хто дорожить Україною, а хто мріє закріпитися при владі, щоб ще більше збагатитися.
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В нинішній ситуації відбулось чітке розділення суспільства на ЛЮДЕЙ, людців і нелюдів.
В Вашому творі яскраво відображені ЛЮДИ (ГЕРОЇ) і людці, що ділять місця біля корита.
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ті. хто привів до влади зрадника, злодія, совісті не мають...їм хочеться вернути свого боса, видать"задолжали"...але хто вони для України...чужинці...а про Героів говорити варто...і знати їх імена...
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дуже надихає те, що в нашому жорстокому і цинічному суспільстві залишились такі героїчні і віддані люди... хотілося б, щоб вони жили і жили, тому що такі люди здатні змінити світ і щось зробити для всіх...
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Такі якраз гинуть, а залишаються такі, що ховаються по кукурудзах від призову...
О, боже!!!!!!!!!!!!!!!!! Любо, ну невже оці всі жертви - даремні? Невже... отак просто... все віддамо ворогу... Любо, я тепер цілий день ревтиму... Я уявила моє кохання там, у танку... О Боже, НІ!!!!!!!!!! Любо, ну чому нам не допопагає Бог??????????????
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00