Він біль таку готовий був терпіти,
ЇЇ терпкі укуси на своїх губах.
Ішла весна, просунулись квіти,
Ромашки білі на його руках.
А пристрасть рвала стіни оборони,
Вишневі він збирав плоди,
Із вуст її солодких і медових,
А час летів, хвилини всі пройшли.
Сліпі весняні ночі заховали,
Дві спраглі до тепла душі.
Два кораблі покинули причали,
Й зустрілись на чужій землі.
І встало сонце, змило усе темне,
Весна ожила з подихом вітрил.
І все відкрилось, що було таємне,
Він зрозумів, немає більше крил.
