|
Пакуй свої валізи, мій романтик,
Тобі вже час додому вирушать,
У виборі дороги – не порадник,
Тобі видніше, де заночувать.
Постійної домівки ти не мав ще,
Та час настав куточок підшукать,
Собі ти обереш лише найкращий,
Заслуговуєш на тиху благодать,
Від світу душу Прометея
В зеленій царині десь приховать.
Добряче ти боровся з вітряками,
Та міру варто в цій забаві знать.
У твоїм закороткому романі
Помилки є, їх треба визнавать.
Із вівцями боровся ти, гідальго,
І реалії дали про себе знать,
Шкода, що ти довіку присягнувся
Романи і казки до рук не брать.
Мерехтять питливі зорі
У чорнім і бездоннім океані,
І вечори самотні, охололі,
Здувають вітром всі мирські печалі.
Як пройде ніч
Та інший день настане,
Душа, як фенікс,
З попелу постане.
Усе, що видавалось безпорадним,
Шукать шпарини в серці перестане.
Часто тебе сили покидали,
І радощі веселі оминали,
Нестерпним шлях на Південь видавався,
І світ від тебе наче відцурався…
Та я не пам’ятаю, щоб здавався,
Як дзеркало, на друзки розбивався.
Та ось до тебе гість летить незванний:
В обличчя дме солоний трамонтан,
І світ твій прокидається уявний,
Бахчисарайський згадуєш фонтан.
Чарівний смак його води, коли ти спраглий,
Знімає втому він мандрівникам,
В спекотні дні дає той прохолоду,
І зцілення для всіх його прочан.
І ти згадав, згадав нарешті,
Для чого ти весь час блукав.
Додому ти ідеш, нарешті,
Бо там усе, чого чекав.
Ти вже бував там,
Я це знаю,
Колись в розмові ти казав,
Що Чорне море тебе кличе,
Свою залежність не здолав.
Мандрівку ти свою повториш,
Колись ти шлях цей подолав,
І знову свій ти шлях проториш,
Як треба, пройдеш по зіркам.
Тебе люблю, бо ти один не здався,
Від раю ти свого не відмовлявся,
У подорож додому ти зібрався,
Мій гідальго,
Останній на землі такий зостався.
ID:
500995
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.05.2014 18:21:12
© дата внесення змiн: 24.05.2014 18:21:12
автор: Ежен
Вкажіть причину вашої скарги
|