Мати вірного друга - це шикарно,
З ним можна всюди потинятися.
А він ніколи не покине,
Вірний буде вічно,брат - за брат.
Всі секрети можна розказати,
Досхочу наговоритись можна.
Ти йому даш,й вони тобі пораду…
А тоді розкладеш все по полках.
Не покине у скрутну годину,
А поможе всім – чим тільки зможе!
Бо він твій найкращі друг,єдиний,
Без якого,не можливо жити..
А коли розійдуться шляхи,
І дорога твоя не туди поверне..
Знову другова рука,
Підніме і розверне..
Покаже правильний твій шлях,по цьому світі.
І навіть не подумає,про те,
Що потім вилізе йому це боком.
А ти розповіси про це життя,
Як тобі складно,і немило…
А він у відповідь поможе щиро,
Вказавши в правильне життя.
А ти радітимеш,усьому і одразу.
Й подякувати навіть ти не зможеш…
А потім зрозумієш,як це складно допомагати другові по горю.
Коли в самого проблем по коліна,
А щей цей друг нав*язуватись хоче….
Він не образиться,
Він просто піде….
Кудись у сіру даль степами….
Залишивши лиш невеличкий клапт паперу
В якому йдеться про його смертельні рани.
Тоді все роз*ясниться,зрозумієш,
Потрібно було тільки трохи грошей,
Але….
вже буде пізно,
Й лиш на серці ...
Стоятиме той відпечаток...
Від білого куска паперу!
Про це і йдеться в моєму вірші 
