Дякую, Боже, за віру, що тільки міцніє,
Віру нена́звану, дивну, та все ще земну.
Дякую я за надію, що в серці жевріє,
За ненаситність душевного мого вогню.
Дякую, Боже, за вітер, що сумнів розвіє,
І за бажання рости, я і досі росту,
За непохитність ідей, за сформовану мрію.
Дякую, Боже, за ціль – я не марно живу.
Дякую я за натхнення, що душу годує,
За безкінечність написаних мною рядків,
Недосконалих і щирих. Мене це рятує:
Сила і зна́чимість вміло поєднаних слів.
Дякую, Боже. Хоч інколи зовсім непросто
Віршами вмити замурзані душі людей.
Доля поета – вести по тонкому помосту
Ближче до вічності надто дорослих дітей.
02.04.2014 р.