Вже наша осінь уступила нам,
Свої пожовклі барви й стежку листя.
Останній клен зірвав своє обличчя
Лиш тільки ми не можем скинуть маски.
Хтось бездоганно грає свою роль
І до останнього не зраджує бажанням.
А хтось щомиті божеволіє від щастя,
Вручає осені печалі свій букет.
І у пориві пристрасті жбурляє листя в небо,
І та блакить приймає все у руки,
А на обличчі посмішка ,така осіння й ніжна
І холодом обвиті тендітні її руки.
Моменти ностальгії просяться у гості
І ти їх радо впустиш у свій дім,
Так як завжди ,надінеш маску щастя,
Маскуючи свій біль і почуття.