А я сумую більше, ніж завжди,
Так віддано, нестримно і безмежно.
А осінь вже прийшла зібрать плоди,
А в мене на душі чомусь бентежно.
Я не віддам їй, чуєш, не віддам
Ці миті щастя, дотики руками,
Я не готова кинути вітрам
На розтерзання наші панорами.
У пам’яті, як фото, збереглись
Всі зустрічі і всі щасливі дати.
А ти про мене думай і молись,
А я про тебе буду пам’ятати.
А наша вічність загубила нас
У перегонах з літніми вітрами.
Надворі осінь. І мені вже час
Нарешті розібратися з думками.
І кілька днів вже падають дощі,
Вони відчули цю мою потребу.
Природа чує поклики душі,
Коли мені самотньо – плаче небо.
14.09.2013 р.
