Я живу у чудовій країні.
У країні безкраїх полів.
Вишиванки де квітнуть донині
І пісні мають крила птахів.
Де є люди дзвінкі й працьовиті.
Де тече сивий батько Дніпро.
В хуртовину Карпати сповиті,
А у літку в квітках полотно.
Де вирує своє Чорне море,
Де є гори й долини й ліси.
Як же можна селити тут горе?
Як же можна байдуже пройти?
Я живу у «чудовій» країні!
Де без голосу люди живуть,
Де не можна стояти за волю,
Бо за це тебе вдарять чи вб’ють.
Де народ можна просто продати,
Наче в рабство віддати панам.
Ми не люди, ми всі чиясь власність,
Тож не личить нам йти на Майдан!
Я живу у країні без правди!
В нас нормально народу брехать:
Віддавати спочатку накази,
Потім винних відразу шукать.
Я живу у країні розбитій!
Я живу у країні німій!
Та не можу її не любити,
Це ж є неня, це рідний дім мій.
Тож сьогодні молитиму Бога,
Як і сотні минулих разів,
За матусю мою Україну
І за доньок її і синів!
