Пам'ятаєш берег моря
І нас нарешті двоє,
У цілому світі
Два героя...
Ці маленькі мрії,
Напевно, тільки мріяти і вмієм,
В мене про славу,
В тебе про весілля.
Муркочеш, коли я називаю котик,
Такий обережний дотик,
Немов хмаринка по тілі,
У пісочку животик...
Я до тепер не вірю,
Що був цей поїзд в неділю,
Дурак...Думав назавжди,
Твої губки з ваніллю,
́З морозивом ванільним,
І яким не був я сильним,
Скільки не ховався,
Від права бути вільним -
Вони все знають...
Мовчиш...очки засинають,
А як же ніжки?
А ніжки - почекають,
Можна тільки трішки,
Трішки дозволяють...
Я такий радий, що тебе зустрів,
На березі найчорнішого з морів,
І зараз таке відчуття,
Що щось забув, а так хотів,
Напевно, знайти тебе знову,
В купе сусіднього вагону,
На холодних сходах
Рідного перону...
Жаль, що ти не тут...
Жаль, ти не бачиш те що я...
Поділити б знову все на два,
Ліжко, пляж,
Думки, слова...
Покривало, пахлава...
Моя солодка,
Зараз переглядаю фотки -
Яке тихе було море,
Нотки... Нотки..
Пам'ятаєш, як падали зорі,
Під легенький бриз моря,
Ти точно загадала те, що і я,
Просто не говориш...
Де б не сховались,
Наші номера не завалялись,
Дякую тобі
За хвилини щастя,
Що б не сталось...