сила спраглості
надихає на пошуки
кінцевого дива
що лиш стиха зітхає
ховаючи голову
у пітьмі
у закритих прошарках легенів
ні не моїх
чужих і жовтих
майже висохлих
що вже мали померти
але все ще живуть
і дихають
стиха здіймаючи
свої крила
ніжні і полохливі
із ледь помітним присмаком тютюну
і закопчених вулиць
вони ще тремтять
просять дозволу
на останнє літо.
28.03.2013
