Тільки я можу ревнувати малознайомого до незнайомки,
Лише мені властиво відчувати цей дивний майже біль.
Здається в моїх очах залишаються таємні осколки,
Від зовсім несолодкого чогось,що ледь-ледь нагадує хміль.
Мені здавалося,що сонце набагато спекотніше зимою ,ніж влітку.
Мені хотілося нарозумитися, сказати собі:"Дівчино, ти не така!
Хто зможе пізнати тебе аж настільки різноманітну?"
Сьогодні я холодна, а завтра надмірно палка...
Я ревнувала його,ще зовсім не знаючи ,хто він.
І хотілось приваблювати мало не увесь світ,
відписати на "що ти робиш?" байдужим "nothing",
А на томість я перша напишу йому "Привіт".
Я неначе у пастці, котру я сама собі виладнала,
Сама собі вигадала,і зіпхала усе на життя.
Що мовляв ,не влаштовує, собі би такого не вибрала,
А сьогодні напишу,що винна у всьому сама. . .
