Насправді кохання з присмаком м*ятного чаю.
Легкий ореол, не тримає й не відпускає.
Воно ніжність - абсолютна, вже знаю.
Що ж попереду нас ще чекає?..
Вкортре я перед сном відчуваю,
як дурман з голови млосно сходить.
як на мене в ті миті находить
розуміння, що таки люблю.
Якось думалось мені, гадалось,
що в стіну кам*яну закохаюсь.
Силу й мужність, відвагу і твердість.
...а з тобою постійно вагаюсь.
Чудо-юдо ідейного світу,
ну от як це я так закохалась?
