Цей біль у грудях не стихає,
І тьмарить розум мій дурман,
Це почуття не пропадає,
На серці стелиться туман.
Чому так важко зрозуміти,
Що він пішов,і це вже все?
Чому так важко відпустити?
Чому до нього ще несе?
Мільйон питань тривожать мозок,
Їх розігнать немає сил.
Віршована любов - перетворюється в прозу,
А справжні почуття у пил.
Я беззахисна перед біллю,
Я беззахисна перед ним.
Ще незгоєні рани він сипле сіллю,
У невинну душу пускає дим.
Дим розпачу,дим розлуки,
Дим сліз моїх гірких,дівочих!
Та немає більшої муки
Ніж блакитні очі увісні щоночі.
Цей біль у грудях не стихає,
І тьмарить розум мій дурман,
Це почуття не пропадає,
На серці стелиться туман.
