Пробачу все, бо я кохаю.
Малюю вірші і співаю.
В тремтячі рухи поринаю.
Кричу від болю й заклинаю.
У нічнім сні
блукають дні.
А я нестомлена лягаю
на білу постіль дум твоїх.
Брудні й негарні мрії всі,
бо я, як ніч, уже минаю.
А досі снів своїх не знаю.
Не знаю й годі - полишаю
край тихих слів, емоцій диких.
З бажанням ранку на вустах
я відлітаю в ясний рай.
Я пробачаю, ти кохай!
Лечу, лечу! А ти прощай,
бо я, як ніч, уже минаю.
