Був Іванко з Черемошу,
а з гір та потічка
полюбилась тиха, ясна
дівчина Марічка.
Із дитинства полюбились
вівці припасали
як хотіли, не судилось
щастя незазнали.
Доля, доля тиха доля
що ж ти наробила?
їхнє щастя, їхню радість
та й занапастила.
А Марічку тиху, ясну
та й вода забрала
і життя оте веселе
Йванкові зламала.
Ой співала та співала
співанки Марічка
та й понесла із собою
тиха, швидка річка.
