1.
В осліплене серце ллю недолуге світло,
У пам'ять пропалену мляво кидаю дні.
Який ти сумний на дотик, непевний світе,
Так спрагло пошерхлий, ззовні і в глибині.
Заблукані звірі йдуть на наступне коло,
беззубі і тихі, мружаться і скавчать,
Зависле між до і після печальне соло ,
Заплутане, все в обривках кінценачал
Так виє собака білий на біле сонце,
Бо треба йому хоч якось дожити день.
І виє собака сивий на сивий місяць,
Щоб швидше проминула холодна ніч.
Приспів:
Як же так,
Світ не дуже й ловив – піймав,
Засмоктав
І відпустить, мабуть не скоро,
Слів нема,
а мелодій давно нема,
Як же так,
Боже мій безнадійно хворий?
Десь там десь,
Нас пригадує вічна мати.
Даждь нам днесь,
забувати і пам’ятати.
2.
Чекали на диво – а сонна прийшла осінь,
Десь сонце засмучене впало в колиску хмар,
Не нас все гукає вітер у безголоссі,
Не нас виглядає сива юрба примар.
Ошукані діти в калюжах шукають смисли,
Кораблики паперові і літачки,
Пливуть і літають вічно між до і після,
На тьмяне світло втомлених маяків.
І виє собака білий на біле сонце,
Бо світить-не-гріє сонце, не те – і все.
І виє собака сивий на сивий місяць,
Та не минає вічна холодна ніч.
Приспів.
3.
Шукаю сліди в снігу в очужілім світі,
Чекатиму знаків – прийде сумна весна
І де ж себе діти вічним наївним дітям,
Куди і навіщо, земле моя чудна?
Відрощують ікла тихі сумні звірята,
І пазурі відпускають святі птахи,
І світяться очі в темряві пелехатій,
Де вічна ніч спускається на дахи.
Старіє собака білий, несправжнє сонце,
І тужно і гірко виє, не йде до сну,
І виє собака сивий на сивий місяць,
А світ несеться далі в густій імлі.
Приспів.
2011.
ID:
352048
Рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата надходження: 21.07.2012 23:45:24
© дата внесення змiн: 21.07.2012 23:45:24
автор: Yelyzavetka
Вкажіть причину вашої скарги
|
