Безліч непотрібних фраз
Думки плин у пишність враз
Розкололася душа
Безліч слів, та нас нема…
В прірву кинувши людину
Думаєш вона загине?
Віриш в щастя із брехнею?
Кажеш правду? Живеш нею?
Біль в душі, серця страждання…
Це все є твоє кохання?
Що даруєш ти людині,
Тій, котра думками лине….
Тій, котра до болі, крику
Вірить в тебе, це вже лихо…
Кинеш камінь – все стерпить,
Нащо ж треба так любить?
Нащо вірити, чекати,
Завжди все тобі прощати?..
Тобі себе лиш довіряти,
За тебе завжди переживати,
Надіятись, терпіть, благати…
Навіщо доля нас звела
Якщо чужа тобі моя душа
Не знаю було так чи стало
Та це кінець, в життя нові вистави.
