Ми стоятимемо обійнявшись на пероні вокзалу
У вкритому туманом місті що ніколи не існувало
Наші губи наближатимуться до повного зближення
А думки шаленітимуть від міцного напруження
Далеко за межами голосно щебетатимуть птахи
Що не існують так само як і ми і це місто
І щойно ми звернемо увагу на красивий спів
Як вони розчиняться в повітрі котре тут не свіже
Варто нам захотіти і горизонт намалює гори
На уявному пероні метушитимуться люди
В очікуванні потягу що ніколи сюди не приїде
Бо його як і нас і пташок і міста не існує
Ми не намагатимемося зрозуміти де ми і що ми
Чи ми є чи ми вигадка чиєїсь дурної фантазії
Ми віддаватимемося одне одному все палкіше
Бо раптом ми існуємо і це було в останнє
Ми знову сховаємось у межах фантастичної мрії
Що мов гіркий туман поглинає нашу свідомість
І більше не бачимо і не чуємо нічого що навколо
Бо у нас є лише ми і цей світ Боги створили нам