Дерева тінню обтискають,
Немов малюнки кудись тікають
Від тебе і знову на тобі,
Залишають спогади любові.
Якщо згадаєш зараз вірш,
Читай його, щоб він як гострий ніж
Пройшов крізь серце на яву
І розворушив давно німу струну.
У темряві дерев й ніжних
Колихань співай пісень прадавніх,
Щоб чула голос твій єдиний
Або не відчувала біль огидний.
Позаду мене рублять ліс,
В долонях прозору воду ти приніс,
Проте не знала, що повернешся –
На жаль, вже не уникнути арешту.
