Ти завждиˊ у тій хаті, що скраю, –
Волоцюга московського раю.
Твій шлях давно на узбіччі,
Твій стан – за відчаєм відчай.
На смітник тебе вимели з світу –
Хто ж захоче з тобою хворіти?
І з Європи попхали у плечі.
Ти просила: «Пустіть хоч до печі…»
«Йди погрійся на випарах брата!
Чи шкодаˊ йому газу дати?!»
Твої сни комусь неугодні –
Не навчила довіри сьогодні.
Твої мрії – для когось отрута…
А тобі би вінок з м’яти-рути,
А тобі б чоловіка до пари,
Щоб тільки тобою марив,
Щоб і на мосту калиновім
Не забракло до тебе любові.
