Відчути кожну твою клітину,
закохатися у твою вредну недосконалість,
щоб потім чекати на відчуження тебе,
мов сидячий на каплиці Боїмів.
І пройде три роки, або двадцять...
в четвер знову співатимуть джаз...
і ти напишеш її...
І ніщо не буде мати значення,
бо залишиться лише справжнє.
Щось загубиться...
але прийде неймовірне відчуття,
відчуття
Нашої
Безмежної
Свободи.
