Зацвіли раптово, жваво абрикоси,
Пишно-білі вишні стали з ними в стрій.
Над квітками джміль пил солодкий носить,
Гулко за собою манить увесь рій.
Одягнувсь Херсон у зелені шати.
На вустах дівочих – усмішки весни.
Ну скажи: із чим цей пейзаж рівняти?
Поряд з ним не стануть ні казки, ні сни.
Не візьмеш його у широкі жмені
І не вип’єш цю полохливу мить.
Закарбуй лише в пам’яті кишені:
То ж бо є підказка – веснодухо жить.
