Його подих пахнув липовим варенням,у очах-гроза,його дотик пахнув домашнім затишком.Як у фільмі.Вона-принцеса.Він-власник королівства. Здавалось,небо мав у серці.Її губи були так близько,щоб зачерпнути частиночку неба. ЇЇ волосся спадало йому на плечі,так близько була,не чувши нікого,відчуваючи тільки його..Тіло,земне тіло тремтіло від солодкої жаги,а душа-твердо знала в обличчя щастя... Таке,як воно є. Вони любили один одного.На маленькій канапі.Вони любили один одного біля каміну,наповнюючи все єство один одним. Лоскочучи найтонші частинки своєї душі..Так тепло,просто і неймовірно м”яко лягали в рядки слова,що їй говорив..Не романтик,і навіть не поет..Він змінився для неї... Співав серенади,дарував квіти... Носив на руках...Був поруч... Але це було кілька годин тому.Зараз,тут і тепер бачила сонце у його золотих очах..Бачила безмежну ніжність і трепет,як мелодія,що йому стиха співала на вушко.
З нею він інший.Добрий.Милий.Лагідний.Неймовірний.Такий,якого вона бачила у мріях,довгими хвилинами уявляла і плекала думку ,що колись саме він буде поруч...Насолоджуючись один одним..Слухали,як тихо палахкотить вогонь... Пливли у ритмі тіл...милувались красою кохання...Втомившись, милувались один одним і цілували так ніжно... Тихо-тихо... У вушко... Щоб ніхто не зміг забрати ту мрію...Щоб щастя це тривало хоча б мить.... Секундочку.... Ще хвилиночку... Навіть не вічність.... Його подих пахнув липовим варенням,у очах-гроза,а у серці-кохання,що єднає серця.Не будіть їх.Нехай світанок подарує ще одну мить,в якій вони-разом.....
