Хвилини мрії, хвилини кохання,
Хвилини крику до болю в вухах,
Хвилини вічно сумного чекання,
Що так потрібне в людських почуттях.
Мовчить годинник, який одиноко
Щоночі цокав в прийдешній пітьмі.
І з ним теж час повівся жорстоко.
Покоїть мить циферблат на стіні.
А що ж казати нам, просто людям,
Які зав’яли в мирській суєті,
Які віддали себе сірим будням,
Побачивши всі прикрості в житті.
Хвилини вільного, безкрайого чекання,
Хвилини, втрачені у запалі мовця,
Який уміло передасть усі страждання,
Пробуджуючи жаль і співчуття.
Хвилини снів уже дорослої дитини,
Хвилини мук старої, що іще дитя.
Такі миттєві, невловимі ті хвилини,
Хвилини вільного, натхненного життя.