Чаруй зірками наше дивне небо,
Палають де і спогади, й світи
Закоханості, щастя: мовби треба
Метеликом поезій розцвісти.
Вручати силу, загадку мов літа,
Безцінні чари долі і весни.
Невже горить поема солов’їна
Зірками-почуттями вишини?
Коли дарується любов вогненна,
Яка п’янить серця, дарує вірш –
Й схилилася поема черешнева,
І всі серця – закохано-живі.
Й впаде миттєвість як розмова долі,
Як перше світло, літо – чарівна
Співає пташка. І несе довкола
Чуттєву пісню істинна весна.
Немов недавно падала сніжинка
І розмовляв довершено вітрець:
«Бажаю я в поезіях ожити!».
Прикрашує голівоньку вінець.
Ця зустріч перша істини кохання!
Коли душа сплітається в бутон
Підсніжника... Невже весна прохала
Любити віддано? – «Любов – Закон».
05.03.2025. 13:54.
