Все починається з "привіт"!
Потім хтось розказує про світ,
В якому все без тебе — пустота,
В якому надто сірі всі міста.
А потім кава. Випадковий дотик.
Ключі. Будинок. Спільний котик.
І в тиші, що не видасть почуття,
Зринає тихе: "Ти — моє життя".
Все починається із кроку в осінь,
З усмішки, в зиму чи у повінь.
З погляду, який ночами сниться,
З ніжності. В якій уже не зупиниться...
А далі що? Можливо, ніч розлуки.
А може, просто ніжні, рідні руки,
Що на твоїй шиї міцно заплелись,
В той день прошепотівши: "Залишись".
