Затямте, люди, істину просту:
за слабкість не приймайте доброту!
Накресліть, запишіть на всі віки:
не плюйте, люди, в очі доброти!
Людині, що хотіла вам вгодити,
не треба намагатись докорити.
Чіплятися образою у слові
до тих, хто вимовляє їх в любові.
Всіх тих, хто віджене від вас тугу,
не треба лиш сприймати за слугу.
Невже бува добро слабкіше зла?
То як тоді б планета зажила?
Вам сили їх ніколи не збагнути,
бо все що не вдалося їм забути -
весь біль, і жах, відсутність теплоти,
вони таять за ликом доброти.
Добро у них не з доброго життя,
і навіть не із милості буття.
Добро вони виховують самі,
без нього вже б залишились німі.
Кричати й ображати ж бо простіше,
кидати грізні стріли та й гостріші.
Приниження замкнулось на віки,
й течуть по ній знедолені роки.
Від цього радість піднесе лише на мить,
та небо скоро правду загримить.
Усе у цьому світі неспроста,
за зло не повернеться доброта.
Отруту, що так рясно поливали,
вже незабаром самі назбирали.
Сторицею усе вернеться знов,
комусь – печаль, а може і любов.
Невже душа добром своїм слабкіша?
Тепер вам, друзі, стане всім видніше.
Затямте, люди, істину просту:
за слабкість не приймайте доброту!
