Я втрачу все. Мелодії, що чую,
Ву передсні згорнувшись кошеням.
Між праху вигадок своїх я заночую,
Й розтане підсвідоме в млі рання,
Коли сон, кажуть, найміцніш трима́,
Коли звабливість казки надиха́є.
Й не х’тів би прокидатись, але час дрімать
В жарких обіймах ковдри не встигає
Розповісти, й дать книгу прочитать
(В півтіні сну не добачав ніколи).
Відведений на сон час тане. В згині дат
Надтрісне він з будильника дзвінком.
Я втрачу все, які б я обіцянки
Довічно пам’ятать таку (!) красу
З-під ковдри згаряча не дав собі сам в цятках
Шумку в очах від темряви (й заснув).
Забуду новотвір, який я так хотів
У нарікальну лірику вписати,
Бо розгубив папір, що діри в голові
Латати мав, сплітать назад сатання
Моєї віри у найкращий витвір,
Що мав створить я — свіжість, новизна.
Хотів заучену безпомічність розбити —
Її натомість скалки пронизать
Готові все: забуте та закуте
В хоромах підсвідомости моїх,
І вивільнені сенси, й сенсаційні суті,
Що в сутіні сну виснував раз їх.
Вмить змиється і неевклідів нарис,
Що так необережно на руці
Надряпав, ліктем ледь утримавши ліхтарик,
Й слід ліній нанівець зійде, тручись
Об очі, ще розгублені спросоння
(З-до шостої годинка на ногах).
Я втрачу всі шедеври, надурившись. (Зможу,
Як думав я, все вранці пригадать.)
26.04.2024
Чудовий мудрий вірш! 
