Пролог
1
Життя коротке, – вчитись так багато,
Сутужний досвід і терниста путь, –
Лякливу радість клопітно тримати,
Та тільки в цьому є Любові суть,
Де почуття нестримані цвітуть 5
Так палко, що в думках своїх блукаю –
Чи то пливу, а чи тону – не знаю.
2
Хоч я й не знаю зовсім про Любов,
І про її відплату справедливу,
Та у книжках читав я знов і знов, 10
Про чудеса її, і лють жахливу.
Там виступає паном вередливим;
Скажу лиш про її нещадний гнів:
«Врятуй нас, Боже, від таких панів!»
3
За звичкою, для втіхи й для науки, 15
Нерідко книги мудрі я читав.
Чому про це кажу? Тримали руки
Мої недавно книгу з давніх справ, –
Старим письмом її хтось написав;
Тож, щоб про певні речі краще знати, 20
Весь день я мусив сторінки гортати.
4
Як кажуть: з року в рік поля старі
Новим нас забезпечують врожаєм,
Так з книг старинних слушної пори
Нові знання ми часто добуваєм. 25
Тож дочитав я книгу ту до краю,
Із нею залишившись віч-на-віч;
Коротким здався день, – спустилась ніч.
5
Та книга, що згадав її резонно,
Носила назву... хвильку постривай, 30
«Марк Туллій Цицерон. Сон Сципіона».
Сім розділів були про пекло й рай,
Про землю, душу і життєвий край.
І щоб могли ви бачить всю картину,
Я розповім вам головну частину. 35
6
Спочатку те, як Сципіон прийшов
У Африку, зустрів де Масиніссу,
Як дружню руку він собі знайшов,
Як бесіди вели, шукали компромісу,
Аж поки не спустила ніч завісу, 40
І як завітний Сципіона дід
Вночі прийшов у снах йому услід.
7
Тоді про те, як з зоряного світу
Дід показав для нього Карфаген,
З ним говорив про доброту розлиту, 45
І вчив, що вчений чи простак, здавен
Хто любить щиро правду і блажен,
Прийти повинен в благодать належну
І радість там триватиме безмежна.
8
Тоді спитав онук: «Хто тут помер, 50
Живе життям новим десь без тривоги?»
Дід відповів: «Не май страху тепер,
Земне життя підводить до порога,
Де смерті починається дорога.
Достойні люди після смерті йдуть 55
На небеса, на галактичну путь».
9
Дід показав, яка Земля тендітна,
І небеса безмежні угорі,
І дев’ять сфер, що злиті непохитно;
Тоді ж почув він неземні хори 60
У сферах тих – було їх тричі три.
І джерелом гармонії для світу
Була чудна мелодія з зеніту.
10
І мовив дід: Якщо Земля мала
І терпить муки, злигодні суворі, 65
То хай не тішить світу похвала,
Бо прийде час – у певну щасну пору
На ті місця повернуться всі зорі,
Де сяяли, і пропаде навік
Все, що на світі скоїв чоловік». 70
11
І Сціпіон благав той шлях вказати,
Що приведе в небесну благодать;
І дід сказав: «Безсмертя маєш знати,
І мусиш мудро й ревно працювать,
Для спільного добра себе віддать, 75
Щоб путь знайти до далей променистих,
Де повно благодаті й душ пречистих.
12
Але злочинний люд, – дід пояснив, –
А також гріховодники, по смерті
Навкруг Землі на протязі віків 80
Кружлятимуть в страждання круговерті,
Аж поки їх гріхи не будуть стерті
І не підуть вони в блаженства схов,
Де Бог тобі дасть теж свою любов!»
13
Погас вже день і темна ніч запала, 85
Звільнивши всіх живих від їхніх справ,
Від мене книгу мороком сховала
І я на ліжко поглядати став;
Тягар бентежних дум мене сповняв,
Бо мав я те, чого бажав не мати, 90
А те, що я хотів, не зміг пізнати.
14
І ось нарешті мій бентежний дух,
Тяжким трудом нещадно стятий,
Спочити ліг, як тільки день потух,
І бачив я, глибоким сном обнятий, 95
Як Сципіона дід у тих же шатах,
Що бачив Сципіон (вже дід помер),
Прийшов і біля ліжка став тепер.
15
У снах мисливець піде знов на лови
У ліс чи до озерних берегів; 100
Судді присняться вироки готові;
Візник побачить змахи батогів,
Багач – багатство, воїн – ворогів;
Для п’яниці присниться бочка винна,
Тому, хто любить, – лиш вона, єдина. 105
16
Сказати я не можу, чи читав
Про Африканця перед тим докладно,
Але у сні він біля мене став
І мовив так: «Ти працював пожадно,
Читаючи цю книгу знань принадну, 110
Котру й Макробій поважав завжди,
Тож маю оплатить твої труди!»
17
О, мила Кітерейська Афродіто,
Чий запал відібрав спочинок мій
І маренням окутав цілковито, 115
Будь поміччю в незлагоді моїй;
Тебе я упізнав в імлі нічній,
Коли почав про сон писать несміло,
Тож дай мені для римування силу.
18
Розповідь
Цей Африканець, взявши, в мить одну 120
З собою переніс мене до брами,
Що прикрашала з каменю стіну;
Над брамою уставними рядками
Були вірші написані стовпцями, –
Розбіжні між собою, з двох сторін, 125
І я для вас розкрию суть відмін.
19
«Крізь мене йдуть усі в блаженне місце,
Щоб серце злікувать від смертних ран,
Крізь мене стежка до Блаженств криниці,
Де травень зеленить повічно лан; 130
Цей шлях веде до правди без оман;
Радій читачу і відкинь печалі,
Відкрито тут – іди скоріше далі!»
20
Вірш інший мовив: «Всі крізь мене йдуть
Туди, де жде смертельне списа жало, 135
Де Пиха і Зневага всіх ведуть.
Плоди і лист дерев там не вкривали,
А цей струмок веде в такі завали,
Що навіть риба мре у пастці тій.
Лиш втеча звідси є рятунок твій!» 140
21
Були там букви золоті і чорні,
Збентежено дивився я туди,
Один вірш сіяв жахи невідпорні,
А інший в серці мужність породив,
Один давав тепло, а інший холодив. 145
Я вибирав, щоб помилку не мати, –
Іти вперед, чи зразу утікати.
22
Кусок заліза, це закон, завжди
Між двох магнітів, згола рівносильних,
Не рушить ні туди, ані сюди, – 150
Хоча один магніт притягне вільно.
Тож я вагавсь, – чи утекти доцільно,
Чи йти вперед, аж Сципіона дід
Узяв мене й завів у той прохід,
23
Лиш мовив: «В тебе на лиці вагання, 155
Хоч ти і не говориш це мені,
Та ти не бійсь зайти в цей сад бажання,
Бо не для тебе напис на стіні,
А лиш для тих, хто у любовнім сні.
Ти ж до любові втратив смак і змогу, 160
Як хворий до солодкого й гіркого.
24
Тож хоч і втратив силу ти тепер,
Та очі завжди маєш із собою;
Багато хто, аж поки не помер,
Усе ще марить тільки боротьбою 165
І визначає кращих у двобої.
Якщо ти маєш для писання хист,
Я покажу тобі привабний зміст.
25
В руці, що узяла мою надійно,
Відчув я спокій і вперед ступив; 170
О, Боже, радість я відчув подвійну,
Бо всюди, де б я погляд не спинив,
Росли дерева в зелені листків, –
І весняною свіжістю блищали,
Немов смарагд, і погляд звеселяли. 175
26
Могутній дуб і ясен золотий,
І в’яз для трун, міцні для лука тиси,
Самшит для люльки, гостролист святий,
Сосна для щогл, печальні кипариси,
Для стріл стрункі тополі, наче списи, 180
Олива миру, п’яний виноград,
Звитяжні пальми, дивні лаври вряд.
27
Я бачив сад, його квітучі віти,
Ріку, що лугом плинула собі,
Солодкий запах розливали квіти – 185
Червоні, білі, жовті, голубі.
Дзюрчав потік холодний з-під верби,
Дрібненька риба у прозорій тоні, –
Луска срібляста, плавники червоні.
28
На кожній гілці чувсь пташиний спів, 190
Мов одностайно ангели співали;
Підлітків юних дехто з них привів;
Кролі маленькі, граючись, снували.
Я бачив різних там тварин немало:
Козуля, олень, сарна, лань сумна, 195
Ватага білок, інша звірина.
29
Там грали інструменти незабутні
І струн акорд так солодко звучав,
Що навіть Бог, Творець і Пан могутній,
Я думаю, гарнішого не знав; 200
А вітерець, що ледве подував,
Шумів зеленим листям безупинно
В гармонії із щебетом пташиним.
30
Повітря чисте лагідним було,
Ні спека, ні мороз не докучали; 205
Цілющим стало кожне там зело,
І хворих, і старих оздоровляло;
Там радість у стократ переважала
Людську уяву; зникла тьма ночей,
Лиш день ясний ніс втіху для очей. 210
31
Бог Купідон під деревом розлогим
Кував окрай криниці вістря стріл;
Готовий лук поклав собі під ноги;
Його дочка, Жага, там із горнил
В воді давала стрілам більше сил 215
І ставила на них по тому міти, –
Котрою зранить, а котрою вбити.
32
Пізнав про Насолоду я тоді,
І про Красу, Жадання та Увагу,
І про Лукавство, що в своїй ході 220
Над дурнями показує звитягу, –
Скажу відверто, всім несе зневагу;
І там під дубом бачив я в ту мить,
Як Запал із Шляхетністю стоїть.
33
Я бачив Вроду зовсім без убрання, 225
І Юність, повну ігор молодих,
Безумство, Мужність, Лестощі, Бажання,
Хабарництво, Доноси, серед них
Три інші речі, без імен чітких.
Я бачив мідний храм, міцний, просторий, – 230
Його тримали яшмові опори.
34
При храмі тім ішли в танок жінки,
Одні в туніках, інші майже голі,
Ще інші, мов розбещені дівки,
Розпатлавшись, крутилися поволі, – 235
Щороку так служили вищій волі.
На храмі зверху, під склепінням хмар,
Я бачив сотні голубиних пар.
35
Там біля входу в храм, цілком недвижна,
Тримала пані Мир поліг в руці, 240
А поруч сіло, чемне дивовижно,
Терпіння на піщаному копці
Із блідістю на смирному лиці.
А на порозі з почтом, повні сили,
Обітниця із Хитрістю сиділи. 245
36
У храмі від зітхань, палких як жар,
Я чув, як дивні звуки виникали,
Зітхання йшли з бажання й на вівтар
Вони вогонь незгасний укладали
І полум’я нове там розпаляли. 250
Там я пізнав, що гіркота терпінь
Йде з Ревнощів, найгіршої з богинь.
37
Ввійшовши, там Пріапа-бога бачив,
У храмі дививижний він стояв
І був, як в ніч, коли осел ледачий 255
Його безглуздим криком подолав.
Він гордо скіпетр у руці тримав,
А на чоло чоловіків чимало
Гірлянди квітів скласти поспішало.
38
Там бавилась у храму глибині 260
Венера із Родючістю-слугою.
Велична, у прозорому вбранні,
На ложе золоте, покрите млою,
Лягла спочить, знесилена жагою,
Аж поки сонця палахкого хід 265
На заході не звільнить небозвід.
39
І волос, звитий ниттю золотою,
На ложі біля неї вільно впав,
І груди там біліли наготою,
Тож кожний бачить це нагоду мав, 270
А решту тіла ніжно покривав
Лише тонкий серпанок, мов хмарина, –
Там не було щільнішої тканини.
40
Стояли сотні страв там на столах,
І в Бахуса в руках бездонна чара, 275
Й Церера, що рятує бідолах
Від голоду, Кіпріда, мов примара,
А поруч на колінах юна пара
Просила поміч, їх я проминув
І глянув далі в храму глибину. 280
41
Там, всупереч Діані чистій, луки
Поламані висіли на стіні
Тих дів, що час втрачали без принуки
На службу їй; мальовані одні
Були історії про їхні дні, – 285
З Каллісто й Аталанти починаю,
І інші імена тут теж згадаю:
42
Семіраміда, Тісба і Пірам,
Трістан, Ізольда, Паріс із Троїлом,
Бібліда, Геркулес, Дідона там, 290
Єлена, Клеопатра із Ахіллом,
Ромула мати, ну а далі Сцилла, –
Зображені були всі на стіні,
І їх любов, і їхні смерті дні.
43
Я далі йшов у гущину зелену, 295
І радісно зробилося мені,
Бо там знайшов утіху незбагненну.
Царицю там побачив вглибині,
Що сяяла, мов сонце навесні,
Ясніше зірки безміру нічного, 300
І не було доладніше нікого.
44
Між квітами сиділа на горбі
Богиня титулована, Природа,
Палац з гілок вона сплела собі, –
Довершена була її господа. 305
І не було пташиної породи,
Котра би перед нею не сиділа,
Щоб там відчуть її ухвали силу.
45
Було це в день Святого Валентина,
Коли пернатим шлюбний час настав, 310
І всіх птахів, що знає їх людина,
У немалий табун цей день зібрав;
Земля, дерева, море, кожний став
Наповнились, що марно і шукати
Було там місце, щоб ногою стати. 315
46
У книзі «Плач Природи» описав
Алан лице Природи величаве,
Що кожен чоловік її впізнав;
Тож чарівна Цариця, повна слави,
Птахам веліла розпочати справу, 320
Яку вони робили з року в рік,
Як Валентина день для них прирік.
47
Тож, пажерні птахи найвище сіли,
Внизу птахи дрібніші в гущині,
Що їли, як Природа їм звеліла, – 325
Комах, і гусінь, й черви земляні;
А водоплавні сіли в низині;
Птахи, – ті що живуть лише з зернини,
Розсілись на траві, – чудна картина.
48
Орел там гордий царствено сидів, 330
Що здатний зглядом й сонце пронизати;
Було там менших декілька орлів, –
Студенти люблять їх спостерігати.
І жовто-сірий рабівник крилатий –
Великий яструб, що птахів завжди 335
Жадобою приводить до біди.
49
Прекрасний сокіл,– мав він до вподоби
Сидіти на зап'ястках королів,
І яструбець маленький гостродзьобий –
Гроза перепелиць . Також сидів 340
Там кречет; смирний голуб прилетів,
І лебідь, що у смертний час співає;
Сова, що смерті зближення звіщає.
50
І журавель, що має трубний глас;
Злодійка галка; говірка сорока; 345
Глузлива сойка; чапля водночас;
Чубата чайка – пташка гостроока;
І шпак, що рознесе секрет звисока;
Мандрівний дрізд; і боязкий коршак;
І півень – часу раннього співак. 350
51
І син Венери, горобець урочий,
І соловей, що кличе лист рости;
І ластівка, убивця бджіл робочих,
Що поспішають з квітів мед нести;
Голубка з серцем повним доброти; 355
Павич, що пір’ям райдужним хизує;
Фазан, що з півня уночі глузує.
52
Гусак зіркий; зозуля без гнізда;
Табун папуг, розбещеності повний;
І качур, іншим родичам біда; 360
Лелека, месник зради послідовний;
Баклан, цей ненажера невгамовний;
Ворона обережна, мудрий крук;
І дрізд, і чикотень з вологих лук.
53
Що ще сказати можу? Всі пернаті, 365
Що мають крила, кігті і хвости,
Зібрались разом на щорічнім святі,
Щоб дар життя Природі принести,
Щоб кожний з них тут досягнув мети, –
По добрій волі, в цілковитій згоді, 370
З’єднавсь у пару на пташинім сході.
31 «Сон Сципіона»— шоста і остання книга праці «Про державу» Цицерона.
36 Публій Корнелій Сципіон Еміліан Африканський Молодший (185—129 до н. е.) — консул 147 і 134 рр. до н. е. Зруйнував Карфаген.
37 Масині́сса (близько 238 до н. е. — 148 до н. е.) — цар Нумідії, вождь берберського племені масилів.
41 Публій Корнелій Сципіон Африканський (236—183 до н. е.) — консул 205 і 194 рр. до н. е. Переможець Карфагену в Другій Пунічній війні.
111 Амбросій Феодосій Макробій (V століття н. е.) — давньоримський письменник, філолог, філософ і теоретик музики.
113 Афродіта — у давньогрецькій міфології богиня краси та любові. Головний і найстаріший центр вшанування — храм Афродіти Кітерійської (VI ст. до н. е.) на острові Кітера.
211 Амур, або Купідон — у римській міфології — божество кохання, що відповідає грецькому Еросу.
253 Пріап — античне божество, син Діоніса (варіанти: Зевса, Адоніса, Гермеса) й Афродіти (варіант: Хіони). Покровитель родючості, худоби, фруктів і чоловічих статевих органів. Традиційно зображався з величезним пенісом.
261 Венера — давньоримська богиня любові, краси, бажання, сексу, фертильності, весни, садів, процвітання і перемоги.
275 Діоніс, Вакх, Бахус — один із найпопулярніших богів Давньої Греції, бог рослинності, родючості, вологи, покровитель виноградарства й виноробства.
276 Керера, Церера — римська богиня родючості та хліборобства, друга дочка Сатурна і Реї, ототожнювана з грецькою Деметрою
277 Кіпріда — епітет Афродіти, який походить від назви острова Кіпр — її улюбленого місця перебування.
281 Діана — у римській міфології вічноцнотлива богиня полювання і дикої природи, жіночності, уособлення Місяця; відповідає грецьким Артеміді і Селені.
286 Каллісто, також Калліста — дочка аркадського царя Лікаона (варіанти: Ніктея, онука Кефея) або німфа, улюблениця Артеміди.
286 Аталанта — ім'я героїні з древньогрецької міфології, розповідь про яку має декілька версій.
288 Семіраміда (Шаммурамат, Шамірам) — легендарна цариця Ассирії, дружина царя Ніна, яка вбила його хитрістю і захопила владу.
288 Тісба — вавилонська дівчина, яку покохав Пірам.
288 Пірам — вавилонський юнак, закоханий у свою сусідку Тісбу.
289 Трістан, також відомий як Трістрам або Трістейн. Є героєм легенди про Трістана та Ізольду.
289 Ізольт, також Ізолда — ім'я кількох персонажок з легенди про Трістана та Ізольду.
289 Парі́с, правильніше наголошення Па́ріс, також відомий як Александр— у давньогрецькій міфології — син троянського царя Пріама й цариці Гекаби, якій ворожбит провістив, що її майбутній син знищить рідну країну.
289 Троїл — молодший син Пріама й Гекаби, якого вбив Ахілл.
290 Бібліда або Бібліс — в грецькій міфології дочка критянина Мілета (епоніма міста в Малій Азії, куди він втік, рятуючись від Міноса) і карійської царівни Ейдотеї.
290 Геркулес — давньоримський герой і бог. Походить від давньогрецького героя Геракла.
290 Дідона — легендарна засновниця Карфагена, первісно — одне з фінікійських божеств. У IX ст. до н. е. — міфічна фінікійська цариця, небога й дружина Сіхея (Акербанта), верховного жерця Мелькарта в Тірі.
291 Єлена — у давньогрецькій міфології дочка Зевса й Леди, дружини Тіндарея. Дружина спартанського царя Менелая., котру викрав син троянського царя Пріама Паріс. Через це виникла Троянська війна.
291 Клеопатра VII Філопатор 70/69 до н. е. — 12 серпня 30 до н. е.) — Фараон Птолемеївського царства Єгипту з 51 по 30 рік до н. е., його остання діюча правителька.
291 Ахілле́с, також Ахілл — у античній міфології син царя мірмідонян Пелея та морської богині Фетіди, внук Еака, герой Троянської війни.
292 Ромул (771 до н. е. — 717 до н. е.) — син Марса й весталки Реї Сільвії. За переказами, належав до роду царів Альба-Лонги. Легендарний засновник і перший цар Риму (753 — 717 до н. е.).
292 Скілла, Сцилла — в давньогрецькій міфології красуня, котру чаклунка Кірка через ревнощі перетворила на чудовисько з собачими головами на поясі.
309 День Святого Валентина (Валентинів день, День закоханих) — щорічне свято, яке відзначають 14 лютого. Назва походить від святого Валентина, якого згадує цього дня під час літургії Католицька церква.
316-317 Алан Лільський (біля 1128, Лілль — 1202, абатство Сіто) — монах-цистерціанець, французький богослов та філософ, учасник третього Латеранського собору. У його книзі «Плач Природи» (Liber de planctu naturae), Природа выступає наче платонівський деміург.
ID:
1014816
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 05.06.2024 01:05:06
© дата внесення змiн: 03.08.2024 05:05:21
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
